Розбите коліно, сльози і лист подорожника, приліплений до подряпини, знайомі майже кожному, хто ріс в Україні. Схожа слава в рослини і на інших континентах. Корінні народи Північної Америки називали подорожник великий «слідом білої людини», бо він з'являвся всюди, де селилися європейські колоністи[1]. Його насіння часто потрапляє в зерно сільськогосподарських культур, тож сьогодні подорожник росте майже по всьому світу[1].

Подорожник любить рости там, де ходять люди: від парковок до дитячих майданчиків. Його топчуть, а він росте, ніби вирішив, що стежка і є найкращим домом. Тому в садах його вважають бур'яном. Водночас листя подорожника їстівне і століттями використовується в народній медицині для ран, хвороб шкіри, органів дихання і травлення[2].

У листі є рослинні сполуки, які в лабораторних дослідах зменшують запалення і пришвидшують загоєння ран[2]. Наскільки ці ефекти справджуються в людей, перевірено поки що в небагатьох невеликих дослідженнях.

Що таке подорожник

Подорожник великий (лат. Plantago major) є багаторічною трав'янистою рослиною родини подорожникових (Plantaginaceae). Він росте по всьому світу, особливо в помірному кліматі Європи, Азії та Північної Америки. Рослина має розетку великих овальних листків із характерними поздовжніми жилками і дрібні зеленуваті квітки, зібрані в довгі колоски. Квітки запилює вітер, а одна рослина може дати до 20 000 дрібних насінин[1].

Подорожник часто трапляється на городах, у садах, парках, біля доріг і тротуарів. Особливо добре він почувається на ущільненому, витоптаному ґрунті, а розмножується переважно насінням[1]. Через це він такий поширений бур'ян.

Поруч часто росте близький родич, подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata) з вузьким видовженим листям. Саме його листя оцінювало Європейське агентство з лікарських засобів (EMA) як рослинний засіб від кашлю[3]. Третій вид, подорожник яйцеподібний (Plantago ovata), дає псиліум, тобто лушпиння насіння, яке продають як клітковину від закрепу[4]. Дані про один вид не можна автоматично переносити на інший.

У листі подорожника великого знайдено полісахариди, ліпіди, похідні кавової кислоти, флавоноїди, іридоїдні глікозиди і терпеноїди[2]. У листі подорожника ланцетолистого є 2–6,5% слизу (рослинних полісахаридів, що набухають у воді) і близько 2–3% іридоїдних глікозидів, головні з яких аукубін і каталпол[5].

Потенційна користь для здоров'я

Попередні дослідження свідчать, що подорожник може мати кілька корисних властивостей. Проте більшість із них вивчали на щурах і мишах, а для підтвердження в людей потрібні якісні клінічні дослідження. Навіть для подорожника ланцетолистого, найкраще вивченого виду, EMA констатує, що контрольованих клінічних досліджень немає[5].

Може зменшити запалення

Протизапальну дію подорожника бачили в лабораторних дослідах. Серед речовин, яким її приписують, є флавоноїди, терпеноїди та іридоїдні глікозиди[2], а також фенілетаноїди листя подорожника ланцетолистого, зокрема актеозид[5].

Дослідження на 30 щурах показало, що екстракт листя подорожника великого знижує рівень прозапальних речовин (цитокінів) після ураження печінки великою дозою парацетамолу[6]. Тваринам давали 1000 мг екстракту на кілограм маси тіла, тобто дозу, яку людина з їжею чи чаєм не отримає.

Ще одне дослідження на щурах виявило, що екстракт подорожника зменшує набряк лапи і знижує рівень печінкових ферментів (АЛТ і АСТ) при отруєнні печінки тетрахлорметаном[7]. Набряк найбільша доза екстракту зменшувала на 49,76%, а протизапальний препарат індометацин на 90,01%[7]. Тож навіть у щурів подорожник діяв помітно слабше за звичайні ліки, а для лікування захворювань печінки в людей його не досліджували.

Може сприяти загоєнню ран

Листя подорожника великого століттями прикладали до ран майже в усіх куточках світу[2], і лабораторні дані цю традицію частково підтримують. На мишах рани, які змащували гідроспиртовим екстрактом подорожника, затягувалися швидше, а на 15-й день повністю загоювалися. Цей екстракт не виявив мутагенної дії, тобто не пошкоджував генетичний матеріал[8].

У щурів гель із 5% подорожника і 5% алое вера пришвидшував закриття глибоких ран шкіри. Під мікроскопом у загоєній тканині було більше фібробластів (клітин, які виробляють колаген), колагенових волокон і нових кровоносних судин[9]. Проте частину ефекту могло дати алое, тож внесок самого подорожника визначити важко.

Є й кілька клінічних досліджень. У подвійному сліпому дослідженні 40 пацієнтів із діабетичною виразкою стопи (у побуті кажуть «діабетична стопа») гель з алое вера і подорожником 4 тижні наносили разом зі звичайним доглядом. Порівняно з гелем-плацебо виразки зменшилися за площею, але не за глибиною[10]. В іншому, відкритому дослідженні 10% гель з екстрактом листя подорожника два тижні наносили на діабетичні виразки та пролежні. Повністю рана загоїлася в 64% пацієнтів, а в групі із сучасними пов'язками в 20%[11]. Оскільки учасники і лікарі знали, хто що отримує, результат міг бути завищеним.

Щодо опіків дані скромніші. У невеликому клінічному дослідженні 15 пацієнтів з опіками II ступеня мазь із 10% подорожника порівнювали зі стандартним кремом із сульфадіазином срібла. Опіки загоювалися в середньому за 11,7 і 13 днів відповідно, але різниця виявилася статистично незначущою[12]. Тож подорожник не поступався звичайному засобу в цьому малому дослідженні, але й не довів переваги.

Міф: свіжий лист подорожника з узбіччя є найкращим «пластирем» для подряпини. Насправді: невелику рану передусім промивають питною або водопровідною водою і закривають стерильною пов'язкою, а до лікаря звертаються, якщо в рані залишилася земля[13]. Немитий лист може занести в рану ґрунт, а саме в ґрунті живуть спори бактерії, що спричиняє правець[14].

Результати щодо загоєння ран обнадійливі, але клінічні дослідження поки нечисленні й малі. Щоб підтвердити дію подорожника, потрібні більші дослідження на людях.

Може підтримувати здоров'я травної системи

У традиційній перській медицині подорожник великий призначали і як проносний, і як в'яжучий засіб, тобто і при закрепі, і при діареї[15]. Огляд цих рецептів відзначає, що частину традиційних властивостей підтвердили лабораторні дослідження[15]. Клінічних досліджень листя подорожника при розладах травлення в людей немає.

Проносну дію з доведеною ефективністю має інша частина іншого виду: лушпиння насіння подорожника яйцеподібного, тобто псиліум. Його EMA визнає засобом при закрепі та для збільшення кількості клітковини в раціоні[4].

Деякі дані стосуються й запальних захворювань кишківника, зокрема виразкового коліту та хвороби Крона, які супроводжуються болем у животі, здуттям і діареєю. В огляді досліджень на тваринах подорожник ланцетолистий згадано серед перспективних рослин: у мишей з експериментальним колітом його складова актеозид, введена в черевну порожнину, зменшувала запалення кишки[16]. Це дуже далеко від чаю чи таблетки для людини.

Дослідження на мишах і щурах підказують, які властивості рослини варто перевіряти, але не доводять, що вони працюють у людей. Тварини інакше засвоюють речовини, отримують інші дози, а часто й інші способи введення. Тому для остаточних висновків потрібні клінічні дослідження на людях.

Подорожник може зменшувати запалення, пришвидшувати загоєння ран і впливати на травлення, але ці дані здебільшого лабораторні.

Для точніших висновків потрібні додаткові дослідження на людях.

Дія на кашель та бронхіт

Найкраще підтверджене застосування подорожника стосується кашлю. EMA визнає листя подорожника ланцетолистого традиційним рослинним засобом за трьома показаннями: як обволікаючий засіб при подразненні в роті й горлі та пов'язаному з ним сухому кашлі, при кашлі під час застуди і при легких запаленнях шкіри[3]. Традиційний статус означає, що засіб застосовують у Європі щонайменше 30 років і він правдоподібно діє, але його ефективність не доведена контрольованими дослідженнями[5]. Слиз листя, імовірно, вкриває подразнену слизову оболонку, тож при фарингіті з першінням у горлі такий сироп чи чай може трохи пом'якшувати відчуття.

У найбільшому спостереженні 593 пацієнти з гострими інфекціями дихальних шляхів у середньому 10 днів приймали сироп з подорожником ланцетолистим (у побуті кажуть просто «сироп подорожника»). За 3–14 днів сила кашлю зменшилася на 67%, а частота на 66%[5]. Однак контрольної групи не було, а кашель при застуді минає й сам, тож EMA вважає таке дослідження недостатнім для доведення ефективності.

Для подорожника великого є одне подвійне сліпе дослідження за участю 80 пацієнтів із гострим бронхітом. Через 10 днів у тих, хто приймав сироп подорожника, бали за шкалою тяжкості бронхіту (Bronchitis Severity Score) були значно нижчими, ніж у групі плацебо. Також рідше траплялися кашель, виділення мокротиння і біль у грудній клітці, а якість життя покращилася. Серйозних побічних ефектів не спостерігали[17]. Це невелике дослідження, і його результати ще мають підтвердити інші науковці.

Коротко: найкраще обґрунтоване застосування подорожника стосується кашлю і подразненого горла, але й тут ідеться про традиційний засіб із невеликою кількістю досліджень. Якщо під час лікування з'явилися задишка, гарячка чи гнійне мокротиння, потрібен лікар.

Реклама

Безпека і побічні ефекти

Молоде листя подорожника великого їстівне і його використовують як салатну зелень[1]. Для препаратів листя подорожника ланцетолистого EMA побічних ефектів не встановила[3]. У спостереженні 593 пацієнтів, які приймали сироп, небажані явища мав 1%, переважно діарею, а алергічних реакцій не було[5]. Проте подорожник має кілька ризиків, про які варто знати.

  • Алергія. Пилок подорожника є частою причиною пилкової алергії (полінозу, у побуті «сінної гарячки»). У німецькому дослідженні 6220 пацієнтів із підозрою на алергічний риніт чутливість до пилку подорожника зросла з 26,6% у 1998–2007 роках до 50,5% у 2008–2017 роках[18]. Людям з алергією на подорожник або його пилок препарати з листя протипоказані[3].
  • Анафілаксія (тяжка, небезпечна для життя алергічна реакція). Такі реакції описано на псиліум, переважно в людей зі схильністю до алергії, які раніше постійно вдихали його порошок, наприклад у медичних працівників[19]. Це реакція імунітету, тож її визначає чутливість людини, і навіть мала доза її не виключає.
  • Вагітність і годування груддю. Безпечність не встановлена, тому в цей час препарати з листя подорожника не рекомендовані[3].
  • Діти. Чай із листя подорожника EMA не радить до 12 років, а деякі екстракти й сиропи дозволені з 3 або 6 років, залежно від препарату[3]. Тому для дитини дивляться на вікові обмеження в інструкції.
  • Підробки й домішки. 1997 року в США отруєння наперстянкою (рослиною, з якої отримують серцеві глікозиди) простежили до партії подорожника для добавок «для травлення», забрудненої наперстянкою шерстистою (Digitalis lanata)[20]. Наперстянка має дуже вузький діапазон між лікувальною і токсичною дозою, тож шкодити можуть навіть сліди такої домішки[21].

Добавки з клітковиною з насіння подорожника яйцеподібного, тобто псиліум, на початку приймання можуть спричиняти гази і здуття: у дослідженнях добавок клітковини гази траплялися помітно частіше, ніж у контрольних групах[22]. Псиліум також сповільнює всмоктування деяких ліків, зокрема серцевих глікозидів, кумаринових антикоагулянтів, карбамазепіну і літію, тому його не приймають за пів години–годину до інших ліків чи після них[23].

Радять починати з невеликих доз, поступово їх збільшувати і дотримуватися інструкції, щоб зменшити ризик побічних ефектів. Якщо кашель чи подразнення шкіри не минають довше тижня, потрібно звернутися до лікаря[3].

Як вживати подорожник

Подорожник можна використовувати в різних формах залежно від мети.

Рослина може накопичувати важкі метали та інші забруднювачі, особливо якщо росте в забруднених місцях. У містах подорожник ланцетолистий біля жвавих доріг і промислових об'єктів накопичував у листі більше металів[24], а в дикорослих їстівних рослинах біля автомагістралей вміст свинцю перевищував безпечні для їжі межі[25]. Тому подорожник збирають подалі від доріг, промислових зон і місць, де обробляють пестицидами, а в аптеці обирають перевірені продукти.

Свіжі листки

Молоді ніжні листки подорожника можна додавати до салатів, смузі або використовувати як зелень до гарніру. Старі листки швидко стають жорсткими й волокнистими, тож їх краще тушкувати або додавати до супів, рагу і песто[1]. Волокна дорослої рослини такі міцні, що в похідних умовах із них плетуть шнурки[1], тож сирими в салаті їм точно не місце.

Чай, настої та відвари

Для чаю EMA радить заливати 1,4–2 г подрібненого сухого листя подорожника ланцетолистого 150–250 мл окропу і пити 2–3 рази на день, тобто 4–6 г сировини на добу. Ця схема стосується підлітків і дорослих[3]. Такий чай традиційно п'ють при першінні в горлі й кашлі під час застуди. Чи допомагає він травленню, не досліджено.

Відвари готують із більшою кількістю сировини і довше кип'ятять. Для шкіри EMA описує мацерат, тобто холодний настій подрібненого листя: його наносять на уражену ділянку з чистою пов'язкою і використовують одразу після приготування[3].

Мазі та компреси

При дрібних запаленнях шкіри подорожник можна використовувати у вигляді мазей або компресів. Для компресу листки настоюють у теплій воді, а свіжі листки перед накладанням ретельно миють. У клінічних дослідженнях використовували мазі й гелі з 10% екстракту подорожника[12][11], тому аптечний засіб передбачуваніший за домашню кашку з листя. Глибокі, брудні рани та опіки потребують медичної допомоги, а не трав'яних компресів.

Добавки

Подорожник продають у вигляді капсул, таблеток, екстрактів, сиропів і порошку. Склад і якість таких продуктів різняться, а історія з наперстянкою показує, що сировину треба перевіряти. Обирайте зареєстровані засоби з чітко вказаним видом подорожника, частиною рослини і дозою. Якщо ви приймаєте ліки, маєте хронічну хворобу, вагітні або годуєте груддю, перед застосуванням добавок порадьтеся з лікарем.

Читайте:

Як зупинити кашель?
Як зупинити кашель?
Як зупинити кашель: чому він виникає після застуди, при астмі, алергії чи рефлюксі, які домашні засоби й ліки с...

Підсумок

Звичайний подорожник великий є їстівною рослиною з довгою історією в народній медицині, але більшість даних про його протизапальну і ранозагоювальну дію отримано на тваринах. Найкраще обґрунтоване застосування має листя подорожника ланцетолистого: EMA визнає його традиційним засобом при сухому кашлі, подразненні горла і легких запаленнях шкіри, хоча контрольованих досліджень бракує. Псиліум є лушпинням насіння іншого виду, і його доведена дія при закрепі не поширюється на листя. Головні ризики стосуються алергії, особливо в людей із чутливістю до пилку подорожника, і якості сировини: збирайте рослину далеко від доріг, рани спершу промивайте чистою водою, а вагітним і маленьким дітям препарати подорожника без поради лікаря не давайте.

Джерела25
  1. Огляд. Plantago major. Wikipedia.
  2. Огляд. Samuelsen AB. The traditional uses, chemical constituents and biological activities of Plantago major L. A review. J Ethnopharmacol, 2000.
  3. Довідник. EMA
  4. Plantaginis ovatae seminis tegumentum - herbal medicinal product. EMA.
  5. EMA
  6. Дослідження. Hussan F. та ін. Anti-Inflammatory Property of Plantago major Leaf Extract Reduces the Inflammatory Reaction in Experimental Acetaminophen-Induced Liver Injury. Evid Based Complement Alternat Med, 2015.
  7. Дослідження. Türel I. та ін. Hepatoprotective and anti-inflammatory activities of Plantago major L. Indian J Pharmacol, 2009.
  8. Дослідження. Thomé RG. та ін. Evaluation of healing wound and genotoxicity potentials from extracts hydroalcoholic of Plantago major and Siparuna guianensis. Exp Biol Med (Maywood), 2012.
  9. Дослідження. Ashkani-Esfahani S. та ін. The Healing Effect of Plantago Major and Aloe Vera Mixture in Excisional Full Thickness Skin Wounds: Stereological Study. World J Plast Surg, 2019.
  10. Дослідження. Najafian Y. та ін. Efficacy of Aloe vera/ Plantago Major Gel in Diabetic Foot Ulcer: A Randomized Double-Blind Clinical Trial. Curr Drug Discov Technol, 2019.
  11. Дослідження. Ghanadian M. та ін. The Effect of Plantago major Hydroalcoholic Extract on the Healing of Diabetic Foot and Pressure Ulcers: A Randomized Open-Label Controlled Clinical Trial. Int J Low Extrem Wounds, 2024.
  12. Дослідження. Keshavarzi A. та ін. Therapeutic Efficacy of Great Plantain (Plantago major L.) in the Treatment of Second-Degree Burn Wounds: A Case-Control Study. Int J Clin Pract, 2022.
  13. Cuts and grazes. NHS.
  14. Tetanus. World Health Organization.
  15. Огляд. Najafian Y. та ін. Plantago major in Traditional Persian Medicine and modern phytotherapy: a narrative review. Electron Physician, 2018.
  16. Огляд. Triantafillidis JK. та ін. Favorable results from the use of herbal and plant products in inflammatory bowel disease: evidence from experimental animal studies. Ann Gastroenterol, 2016.
  17. Дослідження. Naderi A. та ін. Effect of Plantago major on cough severity in acute bronchitis: A double-blind randomized clinical trial. Caspian J Intern Med, 2024.
  18. Дослідження. Forkel S. та ін. Allergic Rhinitis to Weed Pollen in Germany: Dominance by Plantain, Rising Prevalence, and Polysensitization Rates over 20 Years. Int Arch Allergy Immunol, 2020.
  19. Огляд. Khalili B. та ін. Psyllium-associated anaphylaxis and death: a case report and review of the literature. Ann Allergy Asthma Immunol, 2003.
  20. Огляд. Slifman NR. та ін. Contamination of botanical dietary supplements by Digitalis lanata. N Engl J Med, 1998.
  21. Огляд. Hunter ES. та ін. Utilizing Big Data to Identify Tiny Toxic Components: Digitalis. Foods, 2021.
  22. Мета-аналіз. van der Schoot A. та ін. The Effect of Fiber Supplementation on Chronic Constipation in Adults: An Updated Systematic Review and Meta-Analysis of Randomized Controlled Trials. Am J Clin Nutr, 2022.
  23. Fybogel Plain Granules - Summary of Product Characteristics (SmPC) - (emc) | 5652.
  24. Дослідження. Nadgórska-Socha A. та ін. Air pollution tolerance index and heavy metal bioaccumulation in selected plant species from urban biotopes. Chemosphere, 2017.
  25. Дослідження. Amato-Lourenco LF. та ін. Edible weeds: Are urban environments fit for foraging?. Sci Total Environ, 2020.