Страх неприємного запаху тіла (бромідрофобія)

У канадській генетичній клініці проаналізували 54 людини, які прийшли перевірити, чи немає в них триметиламінурії, рідкісної спадкової хвороби з різким «рибним» запахом тіла. Хворобу підтвердили лише у двох. У 83% звернень лікарі виявили ймовірний нюховий референтний розлад: людина була впевнена, що від неї смердить, хоча оточення цього запаху не відчувало^[1]. Страх власного запаху знайомий багатьом, але в деяких він перетворюється на постійну тривогу. Людина контролює кожен нюанс свого тіла, витрачає години на гігієну й уникає місць, де, на її думку, запах може з'явитися. Це серйозно позначається на роботі, стосунках і повсякденному комфорті.

Що таке бромідрофобія

Бромідрофобія (зустрічається також написання «бромідросифобія») означає стійкий страх того, що від тіла йде неприємний запах. Назва походить від медичного терміна «бромгідроз», яким позначають справжній неприємний запах поту (у побуті кажуть просто «запах поту» або «сморід від тіла»). Здебільшого страх стосується власного запаху, хоча людину можуть так само сильно лякати й запахи інших людей. Від звичайної турботи про чистоту цей стан відрізняє сильне емоційне напруження, через яке змінюється щоденна поведінка: людина уникає ситуацій, де може спітніти чи опинитися близько до інших.

Окремого діагнозу «бромідрофобія» в Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11) Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) немає. Залежно від картини лікар може розцінити такий страх як специфічну фобію (рубрика 6B03)^[2] або як нюховий референтний розлад (рубрика 6B22). Другий діагноз ставлять, коли людина стійко переконана, що від неї погано пахне тілом чи з рота, а інші цього запаху не відчувають або ледь помічають^[3]. Специфічні фобії загалом поширені: за даними Всесвітніх обстежень психічного здоров'я ВООЗ, протягом життя їх мають 7,4% людей, жінки удвічі частіше за чоловіків^[4].

Симптоми

Ознаки бромідрофобії стосуються як поведінки, так і внутрішнього стану. Людина змінює розпорядок дня, довше збирається з дому й уникає контактів. Усе це відбувається через постійне відчуття небезпеки, пов'язане із запахом. В американському дослідженні 20 людей із нюховим референтним розладом 95% виконували повторювані дії через уявний запах, наприклад надто часто приймали душ. Найчастіше їх турбували рот (75%), пахви (60%) і статеві органи (35%)^[5].

Найхарактерніші прояви виглядають так:

• Надмірне миття: душ або ванна кілька разів на день, навіть без фізичної потреби.
• Тривалі гігієнічні ритуали: довге миття тіла, волосся, повторне чищення зубів перед виходом.
• Часті перевірки тіла на запах: спроби вловити будь-який натяк на неприємний запах.
• Постійні запитання до інших: прохання підтвердити, що запаху немає.
• Надмірне використання засобів гігієни: парфуми, дезодоранти, спреї у великих кількостях.
• Пропуск важливих подій: уникання роботи, навчання чи зустрічей через страх зіпсувати враження запахом.
• Носіння наборів для «екстреної» гігієни: серветки, спреї, запасний одяг у сумці чи рюкзаку.

Саме перевірки, пошук запевнень, спроби замаскувати запах і уникання людей МКХ-11 описує як типову поведінку при нюховому референтному розладі^[3]. Біда в тому, що кожне «все гаразд, нічим не пахне» заспокоює лише на кілька хвилин, і потреба перепитати повертається.

Причини

Бромідрофобія не є наслідком недостатньої гігієни. Вона виникає через викривлене сприйняття природних запахів тіла як чогось ганебного, неприйнятного або навіть небезпечного. Певну роль може відігравати й культурний ідеал, за яким тіло має пахнути лише косметикою: парфумами, шампунем, дезодорантом. Реклама й соціальні мережі постійно підкріплюють думку, що природний запах тіла недопустимий і його треба повністю прибрати.

Міф: піт сам по собі смердить, тож що більше спітнів, то гірше пахнеш. Насправді: свіжі виділення потових і сальних залоз запаху майже не мають. Неприємний запах з'являється, коли бактерії, які постійно живуть на шкірі, особливо в пахвах, переробляють ці виділення на леткі сполуки^[6].

У деяких випадках цей страх пов'язаний із нюховим референтним розладом (у старіших джерелах «ольфакторний референтний синдром»). При ньому людина переконана, що від її тіла постійно йде різкий або неприємний запах, хоча насправді його немає. У систематичному огляді 84 описаних випадків майже в 60% розлад почався до 20 років, а більшість людей самі свій запах не відчували або відчували лише зрідка^[7]. Ця переконаність підживлює тривогу, сором і уникання людей. Додатковим чинником бувають неприємні переживання в минулому, пов'язані із запахом: насмішки, критика чи образливі коментарі. У тому ж огляді такі події передували розладу в 42% випадків^[7]. Подібні ситуації закріплюються в пам'яті й надалі породжують стійке відчуття сорому і тривоги.

Буває й навпаки: запах справжній. Національна служба охорони здоров'я Великої Британії (NHS) пояснює, що його посилюють фізичне навантаження, спека, гормональні зміни, зайва вага, надмірне потовиділення (гіпергідроз), деякі ліки (зокрема антидепресанти), а також цукровий діабет, хвороби нирок чи печінки. Звернутися до сімейного лікаря радять, якщо запах не минає після звичайного догляду і псує самооцінку, змінився його характер або людина раптом стала пітніти значно більше^[8]. Якщо ж лікар не знаходить ні запаху, ні його причини, а страх не відпускає, варто поговорити з психотерапевтом.

Відмінності від обсесивно-компульсивного розладу

Бромідрофобія має спільні риси з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР). Недарма в МКХ-11 нюховий референтний розлад віднесено саме до групи обсесивно-компульсивних і споріднених розладів^[3]. Проте між цими станами є важлива відмінність. При обсесивно-компульсивному розладі, пов'язаному з чистотою, головним є сам процес очищення або миття, який повторюється багаторазово, щоб знизити тривогу. Наприклад, людина з таким розладом може мити руки десятки разів на день через страх забруднитися. При бромідрофобії увага зосереджена на запаху: людина будь-яким способом намагається його прибрати чи замаскувати. Миється вона заради впевненості, що від неї не йде навіть ледь відчутного запаху, і сам факт очищення для неї другорядний. Ця різниця важлива для правильної діагностики й вибору лікування.

Коротко: сильний страх власного запаху частіше пов'язаний із тривогою, ніж із самим тілом. Якщо лікар запаху не підтверджує, нові дезодоранти чи процедури не допоможуть, а допомагає психотерапія.

Ускладнення

Як і багато інших фобій, бромідрофобія з часом схильна посилюватися, якщо її не лікувати. Людина поступово відмовляється від занять і ситуацій, у яких, на її думку, може з'явитися запах. Це стосується і активного відпочинку, і повсякденних справ на роботі чи в навчанні. Уникання веде до соціальної ізоляції, звуження кола спілкування й погіршення емоційного стану. Специфічна фобія часто передує іншим психічним розладам: у світових обстеженнях 60,5% людей зі специфічною фобією протягом життя мали ще якийсь розлад, і здебільшого фобія з'являлася першою^[4].

Найпоширеніші ускладнення:

• Відмова від фізичної активності: людина уникає будь-яких занять, через які можна спітніти, зокрема спорту, танців або навіть швидкої ходьби.
• Залежність від зручних санітарних умов: постійна потреба бути поблизу туалету чи душу, щоб будь-якої миті прибрати запах.
• Розвиток соціальної фобії або агорафобії: страх опинитися там, де неможливо швидко «виправити» запах, призводить до уникання людних місць і публічних заходів.

Надмірне миття й велика кількість косметики шкодять і самій шкірі. Часті душі з милом послаблюють бар'єр шкіри, а ароматизатори посідають друге місце серед найчастіших контактних алергенів після нікелю^[9] і можуть спричинити контактний дерматит.

Читайте:

Аблутофобія: коли страх купання стає фобією

Аблутофобія, або страх купання й миття: чим вона відрізняється від звичайного небажання митися, звідки берет...

Нюховий референтний розлад буває дуже тяжким. В американському дослідженні 40% учасників щонайменше тиждень не виходили з дому через свій «запах», 68% мали в минулому суїцидальні думки, а 44% шукали допомоги в хірургів, стоматологів чи інших лікарів, і жодне таке лікування запаху не прибрало^[5]. Якщо страх супроводжують суїцидальні думки, не залишайтеся з цим наодинці: зателефонуйте на лінію Національної психологічної асоціації України 0 800 100 102 (щодня з 9:00 до 5:00 ранку)^[10] або на цілодобову лінію «Ла Страда-Україна» 116 123 (з мобільного) чи 0 800 500 335^[11]. Якщо є безпосередня загроза життю, телефонуйте 112 або 103.

Лікування

Окремої рубрики для бромідрофобії в класифікаціях немає, тож коли страх має вигляд фобії, лікар оцінює ті самі ознаки, що й при будь-якій специфічній фобії: страх надмірний і не відповідає реальній небезпеці, людина уникає ситуацій або витримує їх із сильною тривогою, усе це триває щонайменше кілька місяців і помітно заважає жити^[2]. Оскільки розлад впливає і на емоційний стан, і на соціальне життя, лікування потребує комплексного підходу.

Найчастіше застосовують когнітивно-поведінкову терапію. Вона допомагає змінити сприйняття власного тіла та його природних запахів і поступово зменшити тривогу. При специфічних фобіях найкраще працює терапія експозицією, тобто поступове й контрольоване зіткнення зі страхом: за метааналізом 33 рандомізованих досліджень вона дає великий ефект і переважає інші види психотерапії^[12]. Під час терапії людина вчиться:

• Формувати здорові установки: розуміти, що природні запахи є частиною нормальної фізіології й далеко не завжди сприймаються як неприємні.
• Використовувати техніки релаксації: дихальні вправи, практики усвідомленості та інші методи зняття напруження.
• Поступово звикати до тригерів: виконувати вправи систематичної десенсибілізації, тобто крок за кроком наближатися до ситуацій, яких боїться, без звичних перевірок і маскування запаху.

У деяких випадках лікар призначає ліки. Це можуть бути засоби для зменшення тривоги або депресії, якщо вони супроводжують фобію. Ліки не усувають причину страху, але полегшують його прояви під час психотерапії. Контрольованих досліджень лікування нюхового референтного розладу поки немає. За описами окремих випадків, найчастіше застосовують антидепресанти групи інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та антипсихотики, і більшості людей стає краще, хоча через якість цих даних висновки обережні^[13]. Призначати такі препарати може лише лікар.

Як впоратися самостійно

Якщо страх неприємного запаху ще не набув надмірної сили, можна спробувати зменшити його прояви самостійно. Мета полягає в тому, щоб навчитися спокійно сприймати природний запах тіла, без спроб прибрати його повністю. Можуть стати в пригоді кілька підходів:

• Розслаблювальні техніки: регулярне глибоке дихання, медитація чи йога для зняття напруження.
• Базова гігієна без надмірності: звичайний душ, догляд за ротовою порожниною й чистий одяг без виснажливих ритуалів. Якщо непокоїть дихання, корисно знати реальні причини поганого запаху з рота.
• Догляд за речами: регулярне прання одягу й постільної білизни. NHS радить носити одяг із натуральних тканин (бавовна, вовна, шовк) і уникати тісного синтетичного^[8].
• Звернення до фахівця: якщо тривога посилюється або заважає звичному життю, обговоріть проблему з психотерапевтом.

Коротко: кожна зайва перевірка й кожне «понюхай, чи нічим не пахне» на мить заспокоюють, але підтримують страх. Скорочувати їх поступово корисніше, ніж додавати ще один флакон дезодоранту.