До 40 років симптоми, що відповідають вульводинії, з'являються приблизно в 7–8% жінок. Від третини до майже половини з них ніколи не звертаються по допомогу, а серед тих, хто звернувся, понад половина так і не отримує діагнозу[1]. В іншому дослідженні 60% жінок, які шукали допомоги, обійшли трьох і більше лікарів, і багато хто з них не міг пояснити, що відбувається[2]. Аналізи чисті, шкіра на вигляд здорова, а печіння чи різкий біль під час дотику залишаються місяцями. Саме так зазвичай і виглядає вульводинія.

Що таке вульводинія

Вульводинія означає хронічний біль у вульві, тобто в зовнішніх статевих органах, який триває три місяці й довше та не має чіткої встановленої причини. Таке визначення 2015 року ухвалили Міжнародне товариство з вивчення вульвовагінальних хвороб (ISSVD) та ще два фахові товариства: біль має тривати щонайменше 3 місяці, і його не можна краще пояснити іншою конкретною хворобою[3]. У побуті такі скарги описують як «печіння в інтимній зоні» або «біль там, де нічого не видно». Стан не пов'язаний з інфекцією, шкірною хворобою чи травмою, і жоден аналіз його не підтверджує. Проте біль цілком реальний і виснажливий, а вульводинія є окремим діагнозом.

Інша річ, коли біль у вульві має конкретне джерело: молочницю, герпес, дерматит, ліхен склероз, нестачу естрогенів після менопаузи чи травму. Такі причини лікують окремо, і вульводинію діагностують лише тоді, коли їх виключено.

Біль при вульводинії буває різним: від печіння до пульсуючого чи різкого, постійним або нападами. Одні відчувають його в одній точці, інші по всій вульві, а в когось він переміщується. Спільне в усіх одне: обстеження не знаходять зрозумілого пояснення, чому болить.

Міф: якщо аналізи й огляд у нормі, біль «у голові» або вигаданий. Насправді: під час вимірювань чутливість вульви в жінок із вульводинією вища, ніж у жінок без неї[4]. Американська колегія акушерів-гінекологів (ACOG) окремо наголошує: коли лікар радить звернутися до психолога, пацієнтка може вирішити, що їй не вірять, тому лікування варто починати з пояснення діагнозу[5].

Типи вульводинії

Вульводинію описують за кількома ознаками: де болить, чи потрібен для болю дотик, коли біль почався і як він змінюється з часом. Консенсус 2015 року містить 11 таких описових ознак, і 2019 року фахові товариства дали кожній точне визначення[6]. Такий опис допомагає лікарю точніше зрозуміти, як саме проявляється стан у конкретної людини.

Локалізована вульводинія

Біль зосереджений в одній ділянці, найчастіше в присінку піхви або в кліторі[7]. Присінок піхви (вестибул) лежить між внутрішніми (малими) статевими губами, отвором сечівника (уретри) та входом у піхву. Клітор є невеликим чутливим органом у верхній частині вульви. Біль у присінку називають вестибулодинією, біль у кліторі називають клітородинією. Локалізовану форму іноді називають синдромом локального вульварного болю.

Колись біль у присінку називали «вульварним вестибулітом», і цю назву досі можна почути. Проте дослідження не підтвердили, що причиною є запалення, тому 1999 року фахівці замінили термін на «вестибулодинію»[8].

Генералізована вульводинія

Біль охоплює кілька ділянок вульви або змінює місце з часом. В одних це постійний біль по всій поверхні, в інших він «мігрує» між різними зонами. Буває і змішаний варіант, коли локалізований біль поєднується з поширеним.

Спровокована та неспровокована вульводинія

За реакцією на подразники вульводинію поділяють на спровоковану і неспровоковану (спонтанну). При спровокованій біль виникає у відповідь на дотик, тертя чи тиск, наприклад під час сексу, ходьби, занять спортом або навіть сидіння. При неспровокованій біль з'являється сам по собі. Ще одна ознака стосується початку: первинна вульводинія болить із першої спроби ввести тампон чи першого статевого акту, вторинна з'являється після періоду, коли все було гаразд.

Читайте:

Біль у кліторі: причини і лікування
Біль у кліторі: причини і лікування
Біль у кліторі буває через інфекцію, подразнення, хвороби шкіри, зрощення каптура або нерви. Які причини найч...

Реклама

Як вульводинія впливає на життя

Постійний або періодичний біль обмежує фізичну активність, позначається на настрої, самооцінці та близькості з партнером. Навіть вибір одягу чи поїздка в транспорті можуть стати випробуванням.

Ось як це виглядає у повсякденні[7]:

  • Біль під час сидіння: довге перебування в одному положенні спричиняє дискомфорт, що ускладнює роботу в офісі або подорожі.
  • Порушення інтимного життя: статеві контакти можуть стати болючими або неможливими, що створює напругу у стосунках.
  • Проблеми зі сном: дискомфорт заважає розслабитися й заснути, сон стає уривчастим.
  • Обмеження у виборі одягу: синтетична білизна, вузькі штани або тісні колготки можуть посилити симптоми.
  • Психоемоційний тиск: біль, який триває тижнями або місяцями, виснажує і може призводити до тривоги чи пригніченого настрою.

Наслідки вульводинії часто недооцінюють, хоча вони зачіпають усе: роботу, відпочинок, стосунки.

Хто має ризик і поширеність

Вульводинія може виникнути в будь-якому віці, але найчастіше її діагностують у жінок від 20 до 60 років[7]. Біль іноді з'являється ще до початку статевого життя: жінки з хронічним болем у вульві у 7–8 разів частіше згадували сильний біль і труднощі вже під час першого використання тампона[2]. У тому самому дослідженні біль від дотику з віком траплявся рідше, а печіння та «ножовий» біль були однаково поширені в усіх вікових групах.

Вульводинія вважається найчастішою причиною болю під час сексу (диспареунії) та хронічного тазового болю в жінок репродуктивного віку[7]. Точну статистику встановити важко, бо багато хто не звертається по допомогу, а діагноз ставлять пізно.

Багато хто мовчить про біль, бо вважає його «нормальним» або соромиться описувати симптоми. Крім того, вульводинію часто плутають з іншими хворобами, наприклад із грибковими інфекціями чи дерматитами. Через це діагноз встановлюють із запізненням або не встановлюють зовсім.

Симптоми і причини

Вульводинія проявляється по-різному. У когось біль з'являється лише від дотику, у когось без жодного зовнішнього впливу. Одні відчувають симптоми постійно, інші хвилями. Об'єднує всіх суб'єктивне відчуття болю, якого не пояснюють результати обстежень.

Як відчувається біль

Біль у вульві може змінювати силу й характер. Він буває легким, але дратівливим, або настільки сильним, що людина не може працювати. Можливі такі варіанти[9]:

  • Печіння: відчуття, схоже на подразнення після опіку.
  • Поколювання або різкий біль: як від голки чи удару ножем.
  • Свербіж або подразнення: часто не минає від жодних засобів гігієни.
  • Садніння або пульсація: відчуття «стертої» шкіри чи ритмічного болю без видимих виділень і змін.

Іноді біль концентрується в одному місці, іноді переміщується або поширюється на всю вульву. Він може віддавати у внутрішню поверхню стегон, ділянку заднього проходу чи сечівника, а в деяких жінок посилюється під час випорожнення[9]. Характер болю може змінюватися протягом дня.

Коли проявляється біль

Біль може з'являтися і зникати раптово або тривати без перерви місяцями. Часто він загострюється в таких ситуаціях:

  • Під час статевого акту або мастурбації
  • Під час занять спортом або активної ходьби
  • Під час введення тампона
  • Під час сидіння на твердій поверхні

Ці ситуації можуть як запускати біль, так і посилювати той, що вже є.

Можливі причини

Точна причина вульводинії невідома, але є кілька чинників, які, імовірно, беруть у цьому участь[9]:

  • Запалення: тканини можуть бути хронічно подразнені навіть без інфекції.
  • Гормональні чинники: зміни рівня естрогену можуть впливати на чутливість слизових оболонок. У систематичному огляді приймання оральних контрацептивів на момент дослідження пов'язували з удвічі вищим шансом мати біль у присінку піхви, проте причинний зв'язок не доведено[10].
  • Спадковість: у деяких людей є генетична схильність до болю без очевидної причини.
  • Ураження нервів: пошкодження, подразнення або надмірна чутливість нервових закінчень вульви змінюють передачу больових сигналів.
  • Наслідки минулих інфекцій: особливо після повторних епізодів вагінального кандидозу (молочниці).
  • Слабкість або спазм м'язів: особливо м'язів тазового дна.
  • Подразнення шкіри: агресивні засоби інтимної гігієни або гелі для душу.

Супутні стани

У багатьох людей з вульводинією діагностують інші стани, пов'язані з хронічним болем. У популяційному дослідженні жінки з вульводинією мали в 2,3–3,3 раза вищий шанс отримати кожен із трьох інших больових діагнозів[11]. Це може свідчити про спільні механізми[7]:

Зв'язок з психоемоційними чинниками

Стрес, тривожність або пережиті травми не є прямою причиною вульводинії, але в людей із цим станом частіше трапляються[7]:

Зв'язок працює в обидва боки. У дослідженні 240 пар жінок депресія або тривожний розлад, що були ще до появи болю, учетверо підвищували шанс вульводинії. А вже наявна вульводинія підвищувала ризик нового чи повторного епізоду депресії або тривоги в 1,7 раза[12]. Схоже, нервова система може бути налаштована на посилене сприйняття болю, а тривалий біль, своєю чергою, виснажує психіку.

Реклама

Діагностика

Щоб встановити діагноз вульводинії, лікар має виключити інші причини болю у вульві: інфекцію, шкірну хворобу чи травму. Жоден тест прямо не підтверджує цей стан, тому важливі детальна розмова й уважний огляд.

Огляд починається зі збору анамнезу. Лікар уточнює[7]:

  • Де саме виникає біль: одна точка чи кілька зон
  • Як відчувається біль: печіння, поколювання, пульсація тощо
  • Коли з'являється біль: від дотику, після активності, без очевидної причини
  • Історія операцій, інфекцій та сексуального життя

Після цього проводять фізикальне обстеження, що включає:

  • Огляд вульви: оцінка стану шкіри, наявності подразнень або висипань
  • Огляд у дзеркалах: оцінка шийки матки та стінок піхви
  • Оцінка м'язів тазового дна: пошук болючих ділянок або спазмів

Важливим тестом є проба з ватною паличкою. Лікар обережно торкається різних ділянок вульви, щоб визначити, де саме виникає біль і який він[9]. Метод особливо інформативний при локалізованій формі. Проте позитивна проба не обов'язкова для діагнозу: у 13,8% жінок із вульводинією чутливість до дотику палички не була підвищеною, і перебіг хвороби в них не відрізнявся[4].

Додатково беруть мазки, щоб виключити бактеріальний вагіноз, трихомоніаз, хламідіоз, кандидоз та інші інфекції, а за потреби перевіряють на генітальний герпес. У рідкісних випадках призначають кольпоскопію (огляд під збільшенням) або біопсію, щоб не пропустити шкірні хвороби на кшталт ліхен склерозу[7].

Діагноз ставлять лише тоді, коли інші причини виключено, а біль триває понад три місяці.

Лікування і контроль симптомів

Полегшення при вульводинії рідко приходить швидко навіть за правильного лікування[5]. Підхід завжди індивідуальний: те, що допомогло одній людині, не обов'язково спрацює для іншої. Колегія акушерів-гінекологів радить поєднувати кілька напрямів і залучати команду фахівців.

Медичне лікування

Місцеві засоби з анестетиком, наприклад лідокаїном, тимчасово знижують чутливість шкіри[7]. Іноді призначають креми з естрогенами, якщо підозрюють їхню нестачу. Таблетки для впливу на нервову чутливість, зокрема антидепресанти чи протиепілептичні (протисудомні) засоби, призначають навіть тоді, коли депресії чи судом немає.

Доказова база для ліків поки скромна. У 12-тижневому рандомізованому дослідженні ні крем із лідокаїном, ні антидепресант дезипрамін, ні їхнє поєднання не зменшили біль більше, ніж плацебо, хоча в усіх групах він помітно слабшав, зокрема на 33% у групі пігулок-пустушок[13]. Габапентин у плацебо-контрольованому дослідженні теж не зменшив біль[14], хоча покращив сексуальну функцію[15]. Метааналіз рандомізованих досліджень дійшов висновку, що жоден із перевірених засобів не зменшував біль під час сексу порівняно з плацебо[16]. Це не означає, що ліки марні для всіх, проте розраховувати лише на таблетки не варто.

Якщо стандартне лікування не допомагає, можуть застосовувати блокади нервів, тобто ін'єкції, які тимчасово переривають передачу больових сигналів. Ін'єкції ботулотоксину в м'язи біля входу в піхву у двох плацебо-контрольованих дослідженнях не зменшили біль під час сексу[17][18]. Одне невелике новіше дослідження показало користь[19], тож метод поки вважають експериментальним. Коли біль зосереджений у присінку і не минає після консервативного лікування, можлива операція з видалення болючої ділянки, вестибулектомія. За систематичним оглядом, її успішність становить 52–93%, задоволені результатом 79–93% жінок, а найчастіше ускладнення, кіста бартолінової залози, буває до 9% випадків[20].

Ще один напрям, фізична терапія тазового дна. Напруження або спазм м'язів тазового дна можуть підтримувати біль навіть тоді, коли початковий чинник уже зник. У рандомізованому дослідженні 212 жінок із болем у присінку 10 тижнів фізичної терапії (вправи з біологічним зворотним зв'язком, мануальна терапія, розширювачі) зменшили біль під час сексу сильніше, ніж нічні аплікації 5% лідокаїну, і ефект зберігався через пів року[21]. Розширювачі у формі тампона (вагінальні тренажери) поступово привчають тканини до дотику[9].

Психоемоційна підтримка

Жити з хронічним болем складно фізично й морально, тому до лікування часто додають психотерапію, індивідуальну або парну. У дослідженні 108 пар когнітивно-поведінкова терапія для пари дала кращі результати, ніж крем із лідокаїном: через пів року біль був менш неприємним, жінки менше боялися болю, менше переживали через сексуальні труднощі й були більш задоволені лікуванням[22]. Психотерапія допомагає впоратися зі стресом, поліпшити стосунки, сексуальне життя та ставлення до власного тіла.

Коротко: у дослідженнях фізична терапія тазового дна і когнітивно-поведінкова терапія для пари перевершили крем із лідокаїном, а таблетки окремо не мали переваги над плацебо. Найкраще працює поєднання кількох методів.

Домашній догляд і звички

Догляд за вульвою має бути максимально щадним. Варто уникати експериментів із косметикою та агресивних процедур і звертати увагу на дрібниці, які раніше здавалися неважливими.

Ось що можна робити щодня, щоб зменшити подразнення[7]:

  • Мити вульву лише водою або м'яким милом без запаху: жодних гелів з ароматами чи ефектом «свіжості». Замість мила можна використовувати емолент[9].
  • Носити бавовняну білизну: без синтетики, грубих швів і резинок, які тиснуть на чутливі ділянки.
  • Уникати тісного одягу: зокрема джинсів, колготок або спортивного одягу, що натирає.
  • Застосовувати холодні компреси: не довше 15 хвилин за раз і лише через тканину.
  • Використовувати зволожувальні лубриканти без ароматизаторів: під час сексу або при сухості, без зігрівального чи охолоджувального ефекту.

Також допомагає достатній сон, подушка-«бублик», якщо доводиться довго сидіти, і відмова від тривалого носіння мокрого купальника чи спітнілого спортивного одягу. Не варто робити спринцювання, користуватися «інтимними» дезодорантами та приймати гарячі ванни. Під час менструації краще обирати прокладки замість тампонів[9]. Ці поради не лікують, але допомагають не посилювати біль і не провокувати нові загострення.

Прогноз і профілактика

Вульводинія часто минає, хоча може повертатися. У популяційному дослідженні з 239 жінок, яких спостерігали кілька років, у 50,6% симптоми зникли без повернення, у 39,7% повернулися після ремісії протягом 6–30 місяців, і лише у 9,6% біль тривав постійно[23]. Затяжний перебіг частіше бував при сильнішому болю, довшій тривалості симптомів і супутній фіброміалгії.

Способу запобігти вульводинії не існує[7]. Проте дбайливе ставлення до інтимної зони, уникнення подразників і уважність до сигналів тіла допомагають не посилити біль, якщо симптоми вже з'явилися.

Життя з вульводинією

Жити з болем, який ніхто не бачить і не може виміряти, важко. Проте людина не мусить залишатися з ним сама. Найважливіше не звикати до постійного дискомфорту як до «нової норми»: що раніше розпочати пошук рішення, то більше шансів покращити якість життя, навіть якщо шлях складається з кількох етапів.

Більшість людей спершу звертається до гінеколога. Лікування вульводинії часто потребує кількох фахівців: фізичного терапевта, психолога чи психотерапевта, іноді лікаря з лікування болю[9]. Командний підхід допомагає краще зрозуміти джерела болю та його вплив на різні сфери життя. На огляд можна попросити лікарку-жінку і взяти з собою когось, із ким спокійніше.

Перед візитом корисно записати, коли почалися симптоми, де саме болить, що погіршує чи полегшує відчуття. Не менш корисно підготувати власні запитання.

Ось приклади, які допоможуть отримати максимум користі від консультації[7]:

  • Які обстеження потрібні, щоб виключити інші причини болю?
  • Чи є дії або звички, які можуть посилювати мій стан?
  • Чи може вульводинія бути пов'язана з іншими хворобами, які в мене є?
  • Як підтримувати статеве життя без болю?
  • Які препарати або процедури можуть мені підійти?

Біль не привід мовчати. Шукати рішення можна у своєму темпі, без тиску, але з реальними шансами на полегшення.

Часті питання

Коли симптоми з'являються без зрозумілої причини, запитань виникає багато. Найчастіше люди питають про дві речі.

Як вилікувати вульводинію?

Універсального рецепта немає, план лікування підбирають індивідуально. Одним допомагає фізична терапія, іншим поєднання ліків і психотерапії. Підбір часто триває кілька спроб. У невеликому дослідженні 70 жінок біль помітно зменшився (у середньому з 8 до 4 балів із 10) лише при поєднанні методів, тоді як жоден окремий метод не дав значущого ефекту[24].

Чи є спосіб швидко зняти біль?

Місцеві анестетики у вигляді кремів чи мазей дають тимчасове полегшення, знижуючи чутливість[7]. Холодний компрес через тканину теж ненадовго приглушує печіння. Для тривалого результату потрібне лікування, яке враховує всі чинники болю.

Підсумок

Вульводинія є окремим діагнозом зі справжнім, хоч і невидимим болем: її ставлять, коли біль у вульві триває понад три місяці, а інфекції, шкірні хвороби й травми виключено. Найкращі результати в дослідженнях дають фізична терапія тазового дна, психотерапія та поєднання методів, а операцію залишають для стійкого болю в присінку. Щадний догляд і відмова від подразників не лікують, але не дають болю посилюватися. У половини жінок симптоми з часом зникають, тому до лікаря варто йти, не чекаючи, поки біль стане «нормою».

Джерела24
  1. Дослідження. Harlow BL. та ін. Prevalence of symptoms consistent with a diagnosis of vulvodynia: population-based estimates from 2 geographic regions. Am J Obstet Gynecol, 2014.
  2. Дослідження. Harlow BL. та ін. A population-based assessment of chronic unexplained vulvar pain: have we underestimated the prevalence of vulvodynia?. J Am Med Womens Assoc (1972), 2003.
  3. Огляд. Radici G. та ін. The International Classification of Diseases, 11th Revision: A Step-Back for Women With Vulvodynia?. J Low Genit Tract Dis, 2020.
  4. Дослідження. Reed BD. та ін. Does Degree of Vulvar Sensitivity Predict Vulvodynia Characteristics and Prognosis?. J Pain, 2017.
  5. Настанова. Committee Opinion No 673: Persistent Vulvar Pain. Obstet Gynecol, 2016.
  6. Огляд. Bornstein J. та ін. Descriptors of Vulvodynia: A Multisocietal Definition Consensus (International Society for the Study of Vulvovaginal Disease, the International Society for the Study of Women Sexual Health, and the International Pelvic Pain Society). J Low Genit Tract Dis, 2019.
  7. Vulvodynia: Causes, Symptoms, Management & Treatment. Cleveland Clinic.
  8. Огляд. Tuma R. та ін. [Vulvar pain syndrome (vulvodynia)--dilemmas in terminology]. Harefuah, 2006.
  9. Vulvodynia (vulval pain). NHS.
  10. Мета-аналіз. Champaneria R. та ін. Hormonal contraception and pelvic floor function: a systematic review. Int Urogynecol J, 2016.
  11. Дослідження. Reed BD. та ін. Relationship between vulvodynia and chronic comorbid pain conditions. Obstet Gynecol, 2012.
  12. Дослідження. Khandker M. та ін. The influence of depression and anxiety on risk of adult onset vulvodynia. J Womens Health (Larchmt), 2011.
  13. Дослідження. Foster DC. та ін. Oral desipramine and topical lidocaine for vulvodynia: a randomized controlled trial. Obstet Gynecol, 2010.
  14. Дослідження. Brown CS. та ін. Gabapentin for the Treatment of Vulvodynia: A Randomized Controlled Trial. Obstet Gynecol, 2018.
  15. Дослідження. Bachmann GA. та ін. Effect of gabapentin on sexual function in vulvodynia: a randomized, placebo-controlled trial. Am J Obstet Gynecol, 2019.
  16. Мета-аналіз. Pérez-López FR. та ін. Systematic review and meta-analysis of the effects of treatment modalities for vestibulodynia in women. Eur J Contracept Reprod Health Care, 2019.
  17. Дослідження. Petersen CD. та ін. Botulinum toxin type A-a novel treatment for provoked vestibulodynia? Results from a randomized, placebo controlled, double blinded study. J Sex Med, 2009.
  18. Дослідження. Haraldson P. та ін. Botulinum Toxin A as a Treatment for Provoked Vestibulodynia: A Randomized Controlled Trial. Obstet Gynecol, 2020.
  19. Дослідження. Pelletier F. та ін. Electromyography-guided botulinum toxin injections in provoked vestibulodynia: a randomized double-blind placebo-controlled clinical trial. Am J Obstet Gynecol, 2026.
  20. Мета-аналіз. Saçıntı KG. та ін. Surgical Treatment for Provoked Vulvodynia: A Systematic Review. J Low Genit Tract Dis, 2024.
  21. Дослідження. Morin M. та ін. Multimodal physical therapy versus topical lidocaine for provoked vestibulodynia: a multicenter, randomized trial. Am J Obstet Gynecol, 2021.
  22. Дослідження. Bergeron S. та ін. Cognitive-behavioral couple therapy versus lidocaine for provoked vestibulodynia: A randomized clinical trial. J Consult Clin Psychol, 2021.
  23. Дослідження. Reed BD. та ін. Remission, Relapse, and Persistence of Vulvodynia: A Longitudinal Population-Based Study. J Womens Health (Larchmt), 2016.
  24. Дослідження. Aalto AP. та ін. Vulvodynia-Younger Age and Combined Therapies Associate With Significant Reduction in Self-Reported Pain. J Low Genit Tract Dis, 2017.